Чи варто шукати рештки жертв політичних репресій у вінницькому парку

«Тиха зона» чи ексгумація решток – вінницькі історики, громадські активісти та дослідники політичних репресій продовжують дискусії про центральний парк Вінниці. Одні завзято розповідають, що там досі знаходяться рештки сотень закатованих тоталітарним режимом, інші закликають залишити душі вбитих у спокої, облаштувати «зону тиші» у південно-західній частині парку. Журналістка Vlasno.info вкотре актуалізовує тему: нам розповіли чимало цікавого про «Вінницьку трагедію», показали місця, де ховали людей, де, можливо, і досі лежать кістки тих, кого поглинула тоталітарна м'ясорубка, та у яких місцях доцільно вшановувати жертв комуно-тоталітарного режиму.

Вінницька трагедія XX століття

„Народовбивство в Україні: офіційні матеріяли про масові вбивства у Вінниці”, редактор перекладу Олег Романів, Львівська Обласна Історично-Культурологічна Організація „Меморіял”, Наукове Товариство ім. Шевченка і Фундація Українського Вільного Університету, Львів, 1995, 264 стор.

XX століття було наскрізь трагічним для українського народу. Він переніс чимало небувалих політичних та етно-демографічних катаклізмів, що були пов’язані з встановленням і закріпленням російського большевизму в Україні. „Побудова соціялізму” та „формування нової совєтської людини” здійснювалися шляхом тотального терору супроти інтелігенції, робітників та простих громадян, в яких совєтська влада вбачала потенційних ворогів свого нового утопічного ладу. Таким чином Україна і її багатостраждальний народ стали епіцентром небувалих в історії людства катаклізмів. Робилося це з метою перетворити волелюбний народ у покірну масу, тобто у бездушний матеріял для побудови російсько-совєтської нації, нового світового утопічного порядку та жорстокого політичного ладу.

„Саме тому, — пише Олег Романів у своїй чітко продуманій передмові, — надзвичайно цінними є свідчення та офіційні документи про злочини супроти України та методи дій опричників системи у найжахливіші періоди, коли терор проти українського народу був близький апогею. Йдеться власне про тридцяті роки, що попереджали початок Другої світової війни. Якраз до таких унікальних документів належать збережені випадково, можливо, лише у декількох примірниках, офіційні матеріяли міжнародної комісії 1943 року про масові вбивства у Вінниці” (стор. 4).

Вінниця в історіографії терору: Публікації часів війни

Час перебування большевиків на Західній Україні був до війни недовгий – з вересня 1939 року, тобто як розпочалась Друга світова війна, і вони зайняли західні території. Втім, у ці місяці й роки вони встигли широко розгорнути масовий терор і там [16]. 23 червня 1941 року датується надзвичайно докладний план евакуації західноукраїнських в’язнів [17], який підписав заступник наркома внутрішніх справ СРСР В.В.Чєрнишов [18]. Передбачалась евакуація 23 236 в’язнів з тюрем Галичини й Волині у тюрми й табори Кирґизії, Башкирії тощо. Одночасно Чєрнишов переказав через ВЧ-зв’язок на ім’я наркома НКВД УРСР В.Т.Сергієнка рознарядку на виділення 778 залізничних товарних ваґонів. Зрозуміла річ, ці документи було підготовлено задовго до війни. О.Романів та І.Федущак твердять:

«Проте реалії перших днів війни не відповідали паперовим планам московського наркома. Блискавичний наступ німецьких військ посіяв паніку серед новоприбульців (після осени 1939 р.) й особливо серед працівників органів НКВД, які обслуговували тюремну систему Західної України. Останні почали самочинно винищувати в’язнів у зв’язку з практичною неможливістю їх евакуації під бомбовими ударами та у зв’язку з переходом через кордон німецьких військ» [19].

Оголошено документи, що розстріли почались уже в перший день війни у тюрмах Львівщини, в Луцьку, а також у Перемишлі та Добромилі [20].

Останки розстріляних було вперше виявлено теж саме на тих теренах, звідки большевикам довелось відходити особливо швидко [21].

У мережі з'явилися перші кадри фільму про «Вінницьку трагедію»

На Каннському кінофестивалі покажуть фільм про події, що сталися у Вінниці наприкінці 30-х років минулого століття.  

А поки можна подивитися трейлер фільму про страшні події у Вінницькому міському парку, які дістали назву "Вінницької трагедії". Про це повідомляє "Slowo Polskie".

Фільм "Батькові", який знімають у Монреалі — про реальну історію злочину НКВС у кінці 30-х років проти українців і поляків, які проживали у Вінниці покажуть на міжнародному кінофестивалі у Франції.

Дети Украины, не дайте разрушить ваши корни, различайте друзей и врагов. Пусть эта смерть будет вам вечным предостережением

В Виннице на территории мемориала, там где раньше находился фруктовый сад и могилы с жертвами НКВД, находится одинокая могила. Надпись на монументе гласит: "Август Эдуард Лаутербах родился 25 октября 1881 г. в Немирове. Расстрелянный 7 октября 1938 немецкий христианин. Дети Украины, не дайте разрушить ваши корни, различайте друзей и врагов. Пусть эта смерть будет вам вечным предостережением".

Пам'ятаймо про Вінницю. Забутий Голокост

Антін Драган

Пам'ятаймо про Вінницю

ЗАБУТИЙ ГОЛОКОСТ

Народ наш український на рідній і все ще не своїй землі та на поселеннях у багатьох країнах вільного світу, зокрема великі українські громади у З'єднаних Стейтах Америки та в Канаді, наполегливо приготовляються до зустрічі найсвітлішої події в історії своєї батьківщини: тисячоліття формального прийняття Християнства, що припадає в 1988 році.

У тому самому 1988 році сповняється ще одна, уже тільки 50-та річниця цілком протилежної події яку народ назвав «пеклом на землі». Тоді бо, в роках 1937-39, представники звироднілої комуномосковської окупаційної влади в Україні провели неймовірну в мирних часах народовбивчу акцію терору, жертвою якої впали десятки тисяч Богу-духа винних чоловіків і жінок, при чому хрестик, служебна книжечка чи явне визнавання Христа були причиною знущань і розстрілу та погребання в опісля всіляко замаскованих місцях, включно із «парками культури і відпочинку».

Цей страшний злочин народовбивства, справжній голокост поповнений комуно-московським окупаційним режимом над поневоленим ним українським народом, виявлено принагідно щойно п'ять років пізніше, в 1943-му році, під час окупації України іншими подібними народовбивцями, німецькими нацистами, у подільському містечку Вінниці.

Священик Назарій Давидовський: "Деяких жертв Вінницької трагедії добивали прикладами або закопували живими"

Тема 30-х років ХХ сторіччя завжди залишатиметься однією з найболючіших для нашого суспільства. Світу відомі Катинь та Бутівський полігон. Щороку завдяки ретельним дослідженням науковців людство отримує все новіші відомості про жертв радянського терору та обставини скоєння злочину народовбивста.

Назарій Давидовський, священик Храму Вознесіння Господнього, ієрей:

- На превеликий жаль, мало кому відома наша власна історія. Землю Вінниці вкривають тіла близько 20 000 жертв масових репресій лише за період 1937-41 років. 

Ми вбачаємо величезне горе у перебігу тих відносно недавніх подій, але ж який колосальний духовний досвід сповідництва залишили прийдешнім поколінням мученики за віру Христову! Їх подвиг був маловідомий світу. Він творився не на древніх аренах, не під приводом прямої боротьби із Християнством. Ні. Голгофою подолянам стали нічні підвали та гаражі вінницьких в’язниць, а звинуваченням – контрреволюція й антирадянська агітація, під яку маскували розправу з релігією.

Більшу частину цієї статті складають спогади свідків, бо ніхто не зможе розповісти про ті дні краще за них.

Es schwingt in fliegender Schaukel das Volk sich in die Luft

Es schwingt in fliegender Schaukel
das Volk sich in die Luft
und ahnt nicht den schwankenden Boden
und fuehlt nicht den drohende Kluft.
Sie wollen geniessen ein Leben
und sehen auch Kinder im Spiel,
das alles umsonst und vergeben
und muede und ohne Ziel.

Unter dem Lachen und Kosen
schwelend steigen empor,
warnend die Stimmen der Toten
aus all den Graebern im Chor:
„Ihr habt uns gemordet, verscharret,
doch halten wir drohend die Wache,
ihr habt alle Welt nur genarret,
doch wehe, wir kommen zur Rache,
und wehe sodann, wenn wir da,
wir, die Toten von Winniza

Pankowski Kaethe.
«Oberwarther Sonntags-Zeitung», 14.07.1943

Периодика III-го Рейха о Винницкой трагедии

В оцифрованных газетах и журналах 1689-1945 г. г., хранящихся в Национальной библиотеке Австрии (http://anno.onb.ac.at/anno-suche/#searchMode=simple&resultMode=list&from=1, поиск производить по слову 'winniza'), о Виннице упоминается в 170 изданиях.

Самое раннее из них датировано 1822-м годом. В том же 19-м веке газеты упоминали в различных аспектах о Виннице в 1831-м, 1848-м, 1850-м и прочих годах. Всего - примерно дюжину раз. Остальные сообщения о Виннице — уже в изданиях 20-го века. Небольшая часть их — в газетах начала века, несколько бо'льшая — в газетах периода I-й мировой войны, а наиболее часто о Виннице писалось в годы II-й мировой войны.

Среди этих упоминаний Винницы — сугубо военные сообщения: изменения линии фронта, направлений движения войск, наступление или отступление боевых формирований противников. Встречается название города в информации о планировании немцами строительства новых гостиниц на Украине, о восстановлении католических богослужений, об открытии в городе отделения Украинской киностудии, несколько раз - в рекламе Центрального хозяйственного банка Украины (Экономбанка).

Репресовані жінки Вінниці

Жінок вбитих у сорокових роках вшановують на Вінниччині. Понад сотню матерів, дружин та дочок розстріляли через те, що ті опізнали своїх замордованих нкавидистами родичів. Вінницький парк культури та відпочинку став відомим у 1943 року, коли німецькі солдати знайшли масові поховання розстріляних селян. Тоді про знущання радянської влади над своїми ж громадянами заговорили на увесь світ. У 1937-38 роках за попередніми підрахунками було вбито до 25 тисяч осіб, і ще досі не розкопано 11 могил. Зараз Вінницький парк ставлять в один ряд з сумнозвісним Бабиним Яром та Бикінявським лісом. Представники багатьох громадських організацій вимагають від влади перепрофілювати парк, заборонивши будувати на кістках розважальні центри та ресторани.

Винницкая трагедия: в 1943 году в Виннице перезахоронили тысячи тел жертв НКВД

9439 тел в 95 могилах обнаружили в Виннице во время раскопок, организованных немецкой оккупационной властью с 24 мая по 3 октября 1943-го. Расстрелянных местный НКВД в 1937–1938 годах хоронил в Центральном парке города, Фруктовом саду на бывшей улице Подлесной и на кладбище недалеко от Хмельницкого шоссе.

Приговоры исполняли во дворе тюрьмы

Слухи о массовых расстрелах поползли по Виннице осенью 1937-го. В области в 1937–1938 годах НКВД арестовал 40 тыс. людей. Почти 60% из них осудили к наивысшей мере наказания. Утверждали списки репрессированных по предоставленному сверху "лимиту" и рассматривали дела внесудебные органы — "тройки". В них входили секретарь обкома, начальник облуправления НКВД и областной прокурор.

Для расстрела во дворе НКВД заключённых, под предлогом транспортировки в место ссылки, вместе с их пожитками (чтобы не вызвать подозрение у тюремного персонала) доставляли из городской тюрьмы. Расстреливали из пистолетов. Затем тела вывозили и тайно хоронили в городе. При захоронениях вещи расстрелянных сбрасывались в яму, на трупы.  Участки для массовых захоронений среди кладбищенских памятников, деревьев и кустов, закрывали плотными заборами.

Меморіал жертвам комуністичного терору у Вінниці

Меморіал жертвам більшовицького терору 1937-1938 років знаходиться у Вінниці.

Встановлений він як пам`ять про Вінницьку трагедії - масовому знищенні місцевого населення комуністичним режимом. Протягом двох років у місті було вбито близько 10 тис. чоловік. Такі цифри були оприлюднені лише в 1943 році.

Місця поховань невинно загиблих так і не були встановлені. Меморіал жертвам терору 1937-1938 років - данина пам`яті тим, хто загинув у цій жорстокій і нерівній боротьбі.

Вінниця: злочини без кари

Попередні зауваги

Поява цієї книжки завершує довгорічні зусилля багатьох людей, що берегли пам'ять, свідчення і документи про большевицькі вбивства у Вінниці 1937-1938 років та розкриття масових братських могил під час німецької окупації 1943 р.

Перші матеріяли книжки вийшли англійською мовою 1989 року в США*.

У цьому збірнику поміщено переважно ті публікації, що з'явилися в пресі української діяспори, а також публікації з чужомовних джерел про згадані події.

Винницкая трагедия

Вінниця, 1943 р. Опізнання тіл рідними і близькими загиблих

На протяжении долгих лет в концертном зале «Радуга», который расположен в Центральном парке культуры и отдыха Винницы, с успехом проходят смотры художественной самодеятельности районов области. В этом зале нередко выступают звезды украинской и российской эстрады. Можно только радоваться, что у винничан есть достойный очаг культуры, если бы не одно «но». «Радуга» расположена на месте бывших городских кладбищ (католическом и интернациональном), которые стали местами тайных массовых захоронений, проведенных Винницким НКВД в период «большого террора» 1937—1938 гг.