«Тиха зона» чи
ексгумація решток – вінницькі історики, громадські активісти та
дослідники політичних репресій продовжують дискусії про центральний парк
Вінниці. Одні завзято розповідають, що там досі знаходяться рештки
сотень закатованих тоталітарним режимом, інші закликають залишити душі
вбитих у спокої, облаштувати «зону тиші» у південно-західній частині
парку. Журналістка Vlasno.info вкотре актуалізовує тему: нам розповіли
чимало цікавого про «Вінницьку трагедію», показали місця, де ховали
людей, де, можливо, і досі лежать кістки тих, кого поглинула тоталітарна
м'ясорубка, та у яких місцях доцільно вшановувати жертв
комуно-тоталітарного режиму.
На трьох локаціях — 670 закатованих
На розкопках, що проводились під егідою міської окупаційної
адміністрації та за участі міжнародної комісії судмедекспертів з 11
країн Європи у 1943 році на трьох локаціях поховань – «Фруктовий сад»,
«Православний цвинтар», «Міський парк» – було впізнано близько 670 жертв
репресій.
вінницька трагедія фото
вінницька трагедія фото
У 1937 році основною ділянкою таємного поховання вбитих був влаштований
радянськими спецслужбами «Фруктовий сад» (тепер це територія міського
Центрального кладовища), за високим парканом, куди вночі вантажівками
завозили тіла закатованих, вбитих до того на території обласного НКВС.
– Навпроти головної поховальної зони знаходився ДОПР («Дом общественно-принудительных работ») – тепер це частково приміщення школи № 26 – в'язнів якого, скоріш за все, залучали до поховальних робіт, згодом також знищуючи їх як свідків, – розповідає вінницький історик Олександр Федоришен. – Коли спецзони забракло для приховування злочинів, чекісти вибрали дві додаткові ділянки на теренах старих цвинтарів: вже зачиненого на момент 1937 року католицького некрополя (нині район ККЗ «Райдуга») та ще діючого православного кладовища (нині паркова зона за «Універмагом»). Тіла, ексгумовані тут у 1943 році, були перепоховані на Хмельницьке шосе, у спільну братську могилу. Вже після війни, коли радянська влада повернулась у Вінницю, знову ж таки для «замітання слідів» масового вбивства тут офіційно засновують Центральне міське кладовище «Підлісне». хрест у пам'ять жертв віннницької трагедії фото хрест у пам'ять жертв Вінницької трагедії фото
Вшановувати на цвинтарі?
Єдиною індивідуальною могилою на Центральному кладовищі, яка стосується
«Вінницької трагедії», є камінь, встановлений вже після незалежності. На
символічному надгробку зазначено, що тут покоїться Август Едуард
Лаутербах, дата і місце народження: 25 жовтня 1881 року в Немирові,
розстріляний сьомого жовтня 1938 року, німецький християнин. І допис:
«Діти України, не дайте зруйнувати ваше коріння, відрізняйте друзів і ворогів, хай ця смерть буде вам вічним застереженням».
Поруч із храмом знаходиться Меморіал жертвам комуно-тоталітарного режиму
1930-1940 років, відкритий стараннями товариства «Меморіал» імені
Василя Стуса ще у 1993 році. Художнє рішення досить просте, але влучне:
дві жіночі постаті стоять на колінах, їх руки складені у молитві, а між
ними, на перший погляд – хрест, але якщо придивитися – постать, яка
стоїть спиною, тримаючи руки за головою в очікуванні розстрілу.
меморіал на цвинтарі
Навколо меморіалу – кільканадцять квадратних метрів вільного невпорядкованого місця, які заросли бур'янами. В недалекому майбутньому саме тут можна було б, за словами дослідників Вінницької трагедії, розмістити таблиці із іменами вбитих жертв тоталітарного режиму. Адже прах закатованих покоїться під фундаментом нинішнього храму УАПЦ, який споруджували в середині 1980-х як будинок громадських прощань.
– Символічний хрест в пам'ять «Вінницької трагедії» біля храму Воскресіння Господнього за Універмагом стоїть не у тому місці – на землі, звідки у 1943-му витягли рештки убитих вінничан, тепер розміщений житловий будинок, – продовжує Олександр Федоришен. вінницька трагедія фото вінницька трагедія фото
Навколо меморіалу – кільканадцять квадратних метрів вільного невпорядкованого місця, які заросли бур'янами. В недалекому майбутньому саме тут можна було б, за словами дослідників Вінницької трагедії, розмістити таблиці із іменами вбитих жертв тоталітарного режиму. Адже прах закатованих покоїться під фундаментом нинішнього храму УАПЦ, який споруджували в середині 1980-х як будинок громадських прощань.
– Символічний хрест в пам'ять «Вінницької трагедії» біля храму Воскресіння Господнього за Універмагом стоїть не у тому місці – на землі, звідки у 1943-му витягли рештки убитих вінничан, тепер розміщений житловий будинок, – продовжує Олександр Федоришен. вінницька трагедія фото вінницька трагедія фото
"Будинок на кістках" у центрі міста
Історія спорудження цього будинку пов'язана із тодішнім головним
архітектором Вінниці Володимиром Спусканюком, який був категорично проти
забудови на території поховань. Така принципова позиція коштувала йому
посади головного архітектора міста, а «будинок на кістках» таки постав.
– Партія запланувала тут будинок у 70-х роках минулого століття. Тоді ж споруджували "Книжку", а цей житловий будинок мав призначатися для працівників обкому. Там було мало місця, я був категорично проти, – згадує Володимир Захарович. – Але будівництво таки розпочали. Рубали дерева, готували фундамент. І це все відбувалося між надгробками. Роботи тривали зазвичай вночі, аби мало хто бачив.
– Партія запланувала тут будинок у 70-х роках минулого століття. Тоді ж споруджували "Книжку", а цей житловий будинок мав призначатися для працівників обкому. Там було мало місця, я був категорично проти, – згадує Володимир Захарович. – Але будівництво таки розпочали. Рубали дерева, готували фундамент. І це все відбувалося між надгробками. Роботи тривали зазвичай вночі, аби мало хто бачив.
Ексгумація решток: бути чи не бути?
Теоретична можливість існування поруч із "Райдугою" недосліджених могил з
часу 1937-1938 років існує, адже у берлінському комісійному звіті
згадана «... нерозкрита 21 могила». Щоправда, їх існування не
підтверджене археологічним шурфуванням початку 2000-х років. Фактор
розміщення впритул до гіпотетично не виявлених могил репресованих
колишнього католицького цвинтаря, на якому також, ще за часів
революційних подій 1917-1921 років, були масові поховання у братських
могилах, суттєво нівелює, на думку істориків, ідею повторної ексгумації у
наш час. Виникає питання: як відрізнити рештки загиблих від тифу вояків
Галицької армії, спочилих тут восени-взимку 1919 року від решток жертв
масових розстрілів 1937-1938 років?
Найлогічнішим, кажуть знавці, було б юридичне закріплення тут «зони тиші» та проведення заходів пам'яті, подібних до акції місцевої польської громади на День Усіх Святих із запалюванням символічних лампад.
Найлогічнішим, кажуть знавці, було б юридичне закріплення тут «зони тиші» та проведення заходів пам'яті, подібних до акції місцевої польської громади на День Усіх Святих із запалюванням символічних лампад.
Не копали на місці розважального центру та під будинком
Військовий прокурор та відомий дослідник місць масових розстрілів у
Биківні (Київ) Андрій Амонс брав участь у розкопках на території парку у
2004 році у складі Державної міжнародної комісії з увіковічення пам'яті
жертв та політичних репресій.
– В парку ми нічого не знайшли, оскільки німці у 1943 році практично все викопали, а рештки перепоховали на теперішньому цвинтарі – їх (рештки – прим.ред.) у 1982 році вивезла радянська влада у невідомому напрямку. Залишилася там лише частина поховання біля каменю. В парку ми не змогли копати лише на місці розважального центру (йдеться про ККЗ «Райдуга» – авт.) – зрозуміло, чому. У всіх інших місцях нічого не знайшли, – розповідає Андрій Амонс. – Парк розташований на території трьох цвинтарів трьох різних конфесій. Саме там і хоронили розстріляних НКВСівцями людей у 1937-1941 роках. Не копали і на місці житлових будинків навпроти парку. Свого часу навіть відкривали кримінальну справу з цього приводу. вінницька трагедія фото
– В парку ми нічого не знайшли, оскільки німці у 1943 році практично все викопали, а рештки перепоховали на теперішньому цвинтарі – їх (рештки – прим.ред.) у 1982 році вивезла радянська влада у невідомому напрямку. Залишилася там лише частина поховання біля каменю. В парку ми не змогли копати лише на місці розважального центру (йдеться про ККЗ «Райдуга» – авт.) – зрозуміло, чому. У всіх інших місцях нічого не знайшли, – розповідає Андрій Амонс. – Парк розташований на території трьох цвинтарів трьох різних конфесій. Саме там і хоронили розстріляних НКВСівцями людей у 1937-1941 роках. Не копали і на місці житлових будинків навпроти парку. Свого часу навіть відкривали кримінальну справу з цього приводу. вінницька трагедія фото
"Потреби у розкопках немає"
У лівій частині парку, вважає дослідник, потрібно зробити фрагмент
«парку історії», а на гранітній стіні викарбувати імена загиблих під час
політичних репресій в той час. А от проведення зараз ексгумації решток у
парку, на думку дослідника, стало би кроком необдуманим.
– Відсутні докази того, що у землі ще знаходяться рештки поховань, оскільки німці у 1943 році викопали більше дев'яти з половиною тисяч тіл розстріляних. Всього там було захоронено близько 10 тисяч розстріляних, тобто, німці трохи не докопали. Невідомо, чи лежать рештки там, де ми припускаємо (житловий будинок та розважальна зона), чи збереглися вони взагалі до нинішніх днів. Вважаю, що надзвичайно дорогі розкопки в парку зараз не дадуть очікуваних результатів, потреби у них немає, – підсумовує Андрій Амонс.
Станом на сьогодні вінницькі активісти продовжують досліджувати списки закатованих, аби у майбутньому облаштувати "тиху зону" у парку міста. Серед іншого, планують знайти спеціальний прилад — георадар — та перевірити, чи залишилися у парку поховання закатованих.
– Відсутні докази того, що у землі ще знаходяться рештки поховань, оскільки німці у 1943 році викопали більше дев'яти з половиною тисяч тіл розстріляних. Всього там було захоронено близько 10 тисяч розстріляних, тобто, німці трохи не докопали. Невідомо, чи лежать рештки там, де ми припускаємо (житловий будинок та розважальна зона), чи збереглися вони взагалі до нинішніх днів. Вважаю, що надзвичайно дорогі розкопки в парку зараз не дадуть очікуваних результатів, потреби у них немає, – підсумовує Андрій Амонс.
Станом на сьогодні вінницькі активісти продовжують досліджувати списки закатованих, аби у майбутньому облаштувати "тиху зону" у парку міста. Серед іншого, планують знайти спеціальний прилад — георадар — та перевірити, чи залишилися у парку поховання закатованих.
Фото автора. Джерело: vlasno.info
