ВІННИЦЬКА ТРАГЕДІЯ 1943 Р. НА СТОРІНКАХ ГАЗЕТИ «ВІННИЦЬКІ ВІСТІ»

Вінницька трагедія, безперечно, є однією з забутих трагедій в українському суспільстві і в українській історії. Одними з перших інформаційних джерел про ексгумацію тіл «ворогів народу» у Вінниці, була періодична українська окупаційна преса, вона відігравала найважливішу роль в інформуванні українського населення про хроніку розкопок, а також для інтенсивної пропагандистської кампанії, спрямованої на формування негативного образу комуністичного режиму та «справжнього обличчя більшовизму». Концепція таких публікацій у газетах будувалася на висвітленні повноцінного, авторитетного розслідування злочину радянської системи проти українського народу з пропагандистською метою. Вінницька трагедія стала яскравим прикладом цієї кампанії, її здебільшого мусили висвітлювати україномовні періодичні видання. Газети періоду окупації є одним з основних джерел зі специфіки пропагандистської політики окупаційної влади нацистської Німеччини на території України.

У зв’язку з наявністю в пресі компрометуючого матеріалу з пропагандистським складником, здатного похитнути міжнародний авторитет СРСР, довгий час ставлення до окупаційної преси було зневажливим, а в радянський період подібні видання були заборонені. Дотепер, процес вивчення окупаційної української періодики, як джерела суттєво відстав. Для багатьох дослідників преса служить лише допоміжним матеріалом.

Вінницька трагедія XX століття

„Народовбивство в Україні: офіційні матеріяли про масові вбивства у Вінниці”, редактор перекладу Олег Романів, Львівська Обласна Історично-Культурологічна Організація „Меморіял”, Наукове Товариство ім. Шевченка і Фундація Українського Вільного Університету, Львів, 1995, 264 стор.

XX століття було наскрізь трагічним для українського народу. Він переніс чимало небувалих політичних та етно-демографічних катаклізмів, що були пов’язані з встановленням і закріпленням російського большевизму в Україні. „Побудова соціялізму” та „формування нової совєтської людини” здійснювалися шляхом тотального терору супроти інтелігенції, робітників та простих громадян, в яких совєтська влада вбачала потенційних ворогів свого нового утопічного ладу. Таким чином Україна і її багатостраждальний народ стали епіцентром небувалих в історії людства катаклізмів. Робилося це з метою перетворити волелюбний народ у покірну масу, тобто у бездушний матеріял для побудови російсько-совєтської нації, нового світового утопічного порядку та жорстокого політичного ладу.

„Саме тому, — пише Олег Романів у своїй чітко продуманій передмові, — надзвичайно цінними є свідчення та офіційні документи про злочини супроти України та методи дій опричників системи у найжахливіші періоди, коли терор проти українського народу був близький апогею. Йдеться власне про тридцяті роки, що попереджали початок Другої світової війни. Якраз до таких унікальних документів належать збережені випадково, можливо, лише у декількох примірниках, офіційні матеріяли міжнародної комісії 1943 року про масові вбивства у Вінниці” (стор. 4).

Vinnytsia - The Katyn Of Ukraine

A Report by an Eyewitness

by M. Seleshko

Toward the end of February, 1944, when I was marking time in a German prison in Potsdam, I was transferred to cell number 20, already occupied by several other prisoners. After a brief acquaintance I learned that one of these was a Ukrainian from the vicinity of Vinnytsia. We came to know each other closely and he told me his life history. At that time he was twenty-three years of age, born and bred in Soviet Ukraine. He had been educated by the Communist party and had been a Communist in the full meaning of the word. Communist ideals were his ideals. He fought on the German/Soviet front. After his capture by the Germans, he was forced into anti-aircraft artillery work for the Germans in Berlin. Because of negligence in line of duty he was thrown into jail. There our paths met.

I kept asking him questions about life under the Soviets. He formerly belonged to a civilian border patrol unit. Being a Comsomol, he took his duties seriously and helped track down many foreign intelligence agents who were trying to slip across the border into the Soviet Union. There were others, young Soviet patriots like himself, in the villages and districts.

He told me of the steps taken by the Soviets in Ukraine as a preparation for war. In the Communist party at least as early as 1937 it was felt that war against Germany was imminent. Confidential instructions to members of the party and the Comsomol stressed this eventuality. These instructions ordered that the Soviet hinterland in Ukraine be purged of enemies of the people. By the words "enemies of the people" were meant not only all those people who worked actively against the Soviet regime, but also those who were believed to be inclined to hostility toward the government including those whose complete devotion to the regime had not been clearly manifested.

A purge of enemies of the population of the Soviet border regions was commenced. Herein lies the story of the Ukrainian tragedy in Vinnytsia, which was revealed to the world in 1943. (Vinnytsia is a Ukrainian city, which was, prior to 1939, approximately 100 miles from the eastern border of Poland.)

My young companion is now a Ukrainian patriot, and much about him must not be made public. Everything he said supplemented my own knowledge of the Vinnytsia tragedy and helped to complete the picture I had formed of it during my experiences in Vinnytsia.

In the summer of 1943 I was living in Berlin under the close supervision of the Gestapo as a suspected foreigner, an unreliable alien and a Polish citizen. On July 2, 1943, during the noon hour, I was called to the telephone by what the Germans called the Ukrainian Confidence Service. This was a German government agency which registered all Ukrainians in Germany and tried to win their support for German purposes among the Ukrainians.

Вінницька трагедія

Як уже відомо, під цим заголовком вийшла з друку книжка англійською мовою. Книжку зредагував проф. Ігор Каменецький, а видало Українське Історичне Товариство у співпраці з Фундацією І. Багряного та Українським Дослідним і Документаційним Центром Українського Інституту Америки.

Ця наукова праця складається з передмови проф. Л. Винаря і чотирьох відділів. У першому відділі редактор Каменецький подає історичну суть і аналізує Вінннцьке явище, особливо методи, які вживалися у масовнх убивствах Сталінської „Великої чистки" 1936-1938 років.

Другий відділ подає свідчення очевидців, інтерв'ю з очевидцями та передрук зі свідчень перед "Переслуханням в Конгресі ЗСЛ 1959", де переводжено переслухування на тему "Злочини Хрущова".

За браком місця подаємо свідчення тільки одного із свідків. Інші свідчення подібні і не суперечать першому. Журналіст і інж. Михайло Сележко, що його заарештували німці, сидів у німецькому концтаборі під час війни і його мобілізували німці в 1943 році на службу перекладача німецької комісії, яка досліджувала масові могили у Вінниці. В 1949 році він написав, що він бачив під час розкопок у Вінниці:

"Величезні товпи людей тупцювалися між деревами в саду. Все було просякнене спекою літа і жахливим смородом трупів. То тут, то там робочі копали землю. Зпід неї витягали канатами людські мертві тіла, деякі ще цілі, деякі частинами... Місцеві люди передивлялися мертвих і їхню одежу. Шукали паперів і інших доказів Все збирали і записували, документи перечитували і також записували. Час від часу чути було істеричні крики відчаю жінки або стогін чоловіка. Жінка пізнавала одежу свого любого, чоловіка члена родини...".