«Вінницька трагедія» 1937–1938 років: не маємо права забувати

Масове знищення мирного населення Вінницьким УНКВС у період «Великого терору» ввійшло в історію як «Вінницька трагедія».

«Пеклом на землі» назвали цю вбивчу акцію комуністичного режиму у Вінниці. Понад 20 тисяч вінничан було репресовано: 13 475 розстріляно, за іншими даними – 16 806.

Весною 1943 року нацистська окупаційна влада на прохання вінничан розпочала розкопки за участі міжнародних наукових комісій. Було розкопано 95 могил, у яких виявили 9439 останків тіл. Неподалік розритих могил на деревах було натягнуто дроти, на яких розвішувалися особисті речі та документи ексгумованих. Завдяки цим речам вдалося ідентифікувати імена 679 жертв злочинів НКВС.

«…16 липня 1943-го року ще перед полуднем потяг зупинився на станції Вінниця. Люди з клунками повиходили з вагонів і широким бульваром Коцюбинського, по сильно обставленому військовою сторожею дерев’яному мосту через Буг і далі Українським проспектом посувалися мовчки. Ніхто не говорив, ніхто не розглядався, так і видно було, що крім клунків у них куди більший тягар на душі. У продовженні Українського проспекту починається Літинське шосе (нині – Хмельницьке шосе), і туди спрямовують свої кроки ці живі людські тіні. На цьому шосе у трьох місцях: так званому «Парку культури і відпочинку» з правого боку, на старому цвинтарі по протилежному боці та в овочевому саду у деякій віддалені відкрили масові могили, і з них витягають перегнилі вже трупи людей із пов’язаними за спиною дротом і мотузками руками, з дірками від куль у потилиці. Цих трупів сотні й тисячі. Щораз віднаходять нові могили, наповнені трупами. Страшний, прямо нестерпний трупячий сопух огорнув, здається, ціле місто, а за ним всю Україну…», – так описував у своїй книзі «Пам’ятаймо про Вінницю» очевидець тих подій Антін Драган – учасник судово-медичних досліджень.

«Жертв Вінницької трагедії чекісти ставили навколішки та розстрілювали зблизька»

25 червня 1950 року була арештована Грушковська Галина Петрівна, жителька села Городниця Брацлавського району Вінницької області. У постанові на арешт зазначалося, що Грушковська, як дочка репресованого батька, їздила влітку 1943 року до Вінниці на «провокаційні розкопки, які проводили фашистські загарбники», а після повернення звідти здійснювала наклеп на радянську владу. Українку засудили до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна фактично лише за те, що вона впізнала серед викопаних із поховань речей шапку свого батька, якого стратили працівники НКВС під час сумнозвісної Вінницької трагедії – масових розстрілів мирного населення в 1937-38 роках…

Про причини та передумови цієї трагедії, кількість її жертв, про проведені нацистами під час окупації України розкопки поховань та наслідки для тих, хто зміг знайти прах або останки своїх рідних, кореспондентці АрміяInform розповів Сергій Гула, кандидат історичних наук, заступник директора  Музею Вінниці з наукової роботи.

День пам'яті жертв політичних репресій: вінницький історик про масове знищення мирного населення

Про основні періоди державного терору в СРСР на Вінниччині. 

Сьогодні, у третю неділі травня, в Україні відзначають День пам'яті жертв політичних репресій. Про основні періоди державного терору в СРСР на Вінниччині Суспільному розповів історик Роман Подкур.

За його словами, основна проблема, яка актуальна як, для радянського, так і для сучасного режиму Росії – це денаціоналізація українців.

"Вони тоді робили усі репресії заради того, щоб створити радянську людину і денаціоналізувати українців. І зараз відбувається теж саме. "Українці повинні зникнути" – це основний лозунг пропагандистів РФ. Задумайтеся, за весь період існування радянського режиму, був який завгодно націоналізм: грузинський, український, польський, грецький... Російського не було. Жодна людина не засуджена за російський націоналізм за всю радянську історію", – говорить Роман Подкур.

За його словами, політичні репресії на теренах Поділля відбувалися у декілька етапів. Розповімо про основні із них.

Чи варто шукати рештки жертв політичних репресій у вінницькому парку

«Тиха зона» чи ексгумація решток – вінницькі історики, громадські активісти та дослідники політичних репресій продовжують дискусії про центральний парк Вінниці. Одні завзято розповідають, що там досі знаходяться рештки сотень закатованих тоталітарним режимом, інші закликають залишити душі вбитих у спокої, облаштувати «зону тиші» у південно-західній частині парку. Журналістка Vlasno.info вкотре актуалізовує тему: нам розповіли чимало цікавого про «Вінницьку трагедію», показали місця, де ховали людей, де, можливо, і досі лежать кістки тих, кого поглинула тоталітарна м'ясорубка, та у яких місцях доцільно вшановувати жертв комуно-тоталітарного режиму.

Вінницька трагедія XX століття

„Народовбивство в Україні: офіційні матеріяли про масові вбивства у Вінниці”, редактор перекладу Олег Романів, Львівська Обласна Історично-Культурологічна Організація „Меморіял”, Наукове Товариство ім. Шевченка і Фундація Українського Вільного Університету, Львів, 1995, 264 стор.

XX століття було наскрізь трагічним для українського народу. Він переніс чимало небувалих політичних та етно-демографічних катаклізмів, що були пов’язані з встановленням і закріпленням російського большевизму в Україні. „Побудова соціялізму” та „формування нової совєтської людини” здійснювалися шляхом тотального терору супроти інтелігенції, робітників та простих громадян, в яких совєтська влада вбачала потенційних ворогів свого нового утопічного ладу. Таким чином Україна і її багатостраждальний народ стали епіцентром небувалих в історії людства катаклізмів. Робилося це з метою перетворити волелюбний народ у покірну масу, тобто у бездушний матеріял для побудови російсько-совєтської нації, нового світового утопічного порядку та жорстокого політичного ладу.

„Саме тому, — пише Олег Романів у своїй чітко продуманій передмові, — надзвичайно цінними є свідчення та офіційні документи про злочини супроти України та методи дій опричників системи у найжахливіші періоди, коли терор проти українського народу був близький апогею. Йдеться власне про тридцяті роки, що попереджали початок Другої світової війни. Якраз до таких унікальних документів належать збережені випадково, можливо, лише у декількох примірниках, офіційні матеріяли міжнародної комісії 1943 року про масові вбивства у Вінниці” (стор. 4).

Вінниця в історіографії терору: Публікації часів війни

Час перебування большевиків на Західній Україні був до війни недовгий – з вересня 1939 року, тобто як розпочалась Друга світова війна, і вони зайняли західні території. Втім, у ці місяці й роки вони встигли широко розгорнути масовий терор і там [16]. 23 червня 1941 року датується надзвичайно докладний план евакуації західноукраїнських в’язнів [17], який підписав заступник наркома внутрішніх справ СРСР В.В.Чєрнишов [18]. Передбачалась евакуація 23 236 в’язнів з тюрем Галичини й Волині у тюрми й табори Кирґизії, Башкирії тощо. Одночасно Чєрнишов переказав через ВЧ-зв’язок на ім’я наркома НКВД УРСР В.Т.Сергієнка рознарядку на виділення 778 залізничних товарних ваґонів. Зрозуміла річ, ці документи було підготовлено задовго до війни. О.Романів та І.Федущак твердять:

«Проте реалії перших днів війни не відповідали паперовим планам московського наркома. Блискавичний наступ німецьких військ посіяв паніку серед новоприбульців (після осени 1939 р.) й особливо серед працівників органів НКВД, які обслуговували тюремну систему Західної України. Останні почали самочинно винищувати в’язнів у зв’язку з практичною неможливістю їх евакуації під бомбовими ударами та у зв’язку з переходом через кордон німецьких військ» [19].

Оголошено документи, що розстріли почались уже в перший день війни у тюрмах Львівщини, в Луцьку, а також у Перемишлі та Добромилі [20].

Останки розстріляних було вперше виявлено теж саме на тих теренах, звідки большевикам довелось відходити особливо швидко [21].

Дети Украины, не дайте разрушить ваши корни, различайте друзей и врагов. Пусть эта смерть будет вам вечным предостережением

В Виннице на территории мемориала, там где раньше находился фруктовый сад и могилы с жертвами НКВД, находится одинокая могила. Надпись на монументе гласит: "Август Эдуард Лаутербах родился 25 октября 1881 г. в Немирове. Расстрелянный 7 октября 1938 немецкий христианин. Дети Украины, не дайте разрушить ваши корни, различайте друзей и врагов. Пусть эта смерть будет вам вечным предостережением".

Пам'ятаймо про Вінницю. Забутий Голокост

Антін Драган

Пам'ятаймо про Вінницю

ЗАБУТИЙ ГОЛОКОСТ

Народ наш український на рідній і все ще не своїй землі та на поселеннях у багатьох країнах вільного світу, зокрема великі українські громади у З'єднаних Стейтах Америки та в Канаді, наполегливо приготовляються до зустрічі найсвітлішої події в історії своєї батьківщини: тисячоліття формального прийняття Християнства, що припадає в 1988 році.

У тому самому 1988 році сповняється ще одна, уже тільки 50-та річниця цілком протилежної події яку народ назвав «пеклом на землі». Тоді бо, в роках 1937-39, представники звироднілої комуномосковської окупаційної влади в Україні провели неймовірну в мирних часах народовбивчу акцію терору, жертвою якої впали десятки тисяч Богу-духа винних чоловіків і жінок, при чому хрестик, служебна книжечка чи явне визнавання Христа були причиною знущань і розстрілу та погребання в опісля всіляко замаскованих місцях, включно із «парками культури і відпочинку».

Цей страшний злочин народовбивства, справжній голокост поповнений комуно-московським окупаційним режимом над поневоленим ним українським народом, виявлено принагідно щойно п'ять років пізніше, в 1943-му році, під час окупації України іншими подібними народовбивцями, німецькими нацистами, у подільському містечку Вінниці.

Периодика III-го Рейха о Винницкой трагедии

В оцифрованных газетах и журналах 1689-1945 г. г., хранящихся в Национальной библиотеке Австрии (http://anno.onb.ac.at/anno-suche/#searchMode=simple&resultMode=list&from=1, поиск производить по слову 'winniza'), о Виннице упоминается в 170 изданиях.

Самое раннее из них датировано 1822-м годом. В том же 19-м веке газеты упоминали в различных аспектах о Виннице в 1831-м, 1848-м, 1850-м и прочих годах. Всего - примерно дюжину раз. Остальные сообщения о Виннице — уже в изданиях 20-го века. Небольшая часть их — в газетах начала века, несколько бо'льшая — в газетах периода I-й мировой войны, а наиболее часто о Виннице писалось в годы II-й мировой войны.

Среди этих упоминаний Винницы — сугубо военные сообщения: изменения линии фронта, направлений движения войск, наступление или отступление боевых формирований противников. Встречается название города в информации о планировании немцами строительства новых гостиниц на Украине, о восстановлении католических богослужений, об открытии в городе отделения Украинской киностудии, несколько раз - в рекламе Центрального хозяйственного банка Украины (Экономбанка).

Меморіал жертвам комуністичного терору у Вінниці

Меморіал жертвам більшовицького терору 1937-1938 років знаходиться у Вінниці.

Встановлений він як пам`ять про Вінницьку трагедії - масовому знищенні місцевого населення комуністичним режимом. Протягом двох років у місті було вбито близько 10 тис. чоловік. Такі цифри були оприлюднені лише в 1943 році.

Місця поховань невинно загиблих так і не були встановлені. Меморіал жертвам терору 1937-1938 років - данина пам`яті тим, хто загинув у цій жорстокій і нерівній боротьбі.

Вінниця: злочини без кари

Попередні зауваги

Поява цієї книжки завершує довгорічні зусилля багатьох людей, що берегли пам'ять, свідчення і документи про большевицькі вбивства у Вінниці 1937-1938 років та розкриття масових братських могил під час німецької окупації 1943 р.

Перші матеріяли книжки вийшли англійською мовою 1989 року в США*.

У цьому збірнику поміщено переважно ті публікації, що з'явилися в пресі української діяспори, а також публікації з чужомовних джерел про згадані події.