Чи варто шукати рештки жертв політичних репресій у вінницькому парку

«Тиха зона» чи ексгумація решток – вінницькі історики, громадські активісти та дослідники політичних репресій продовжують дискусії про центральний парк Вінниці. Одні завзято розповідають, що там досі знаходяться рештки сотень закатованих тоталітарним режимом, інші закликають залишити душі вбитих у спокої, облаштувати «зону тиші» у південно-західній частині парку. Журналістка Vlasno.info вкотре актуалізовує тему: нам розповіли чимало цікавого про «Вінницьку трагедію», показали місця, де ховали людей, де, можливо, і досі лежать кістки тих, кого поглинула тоталітарна м'ясорубка, та у яких місцях доцільно вшановувати жертв комуно-тоталітарного режиму.

Вінницька трагедія XX століття

„Народовбивство в Україні: офіційні матеріяли про масові вбивства у Вінниці”, редактор перекладу Олег Романів, Львівська Обласна Історично-Культурологічна Організація „Меморіял”, Наукове Товариство ім. Шевченка і Фундація Українського Вільного Університету, Львів, 1995, 264 стор.

XX століття було наскрізь трагічним для українського народу. Він переніс чимало небувалих політичних та етно-демографічних катаклізмів, що були пов’язані з встановленням і закріпленням російського большевизму в Україні. „Побудова соціялізму” та „формування нової совєтської людини” здійснювалися шляхом тотального терору супроти інтелігенції, робітників та простих громадян, в яких совєтська влада вбачала потенційних ворогів свого нового утопічного ладу. Таким чином Україна і її багатостраждальний народ стали епіцентром небувалих в історії людства катаклізмів. Робилося це з метою перетворити волелюбний народ у покірну масу, тобто у бездушний матеріял для побудови російсько-совєтської нації, нового світового утопічного порядку та жорстокого політичного ладу.

„Саме тому, — пише Олег Романів у своїй чітко продуманій передмові, — надзвичайно цінними є свідчення та офіційні документи про злочини супроти України та методи дій опричників системи у найжахливіші періоди, коли терор проти українського народу був близький апогею. Йдеться власне про тридцяті роки, що попереджали початок Другої світової війни. Якраз до таких унікальних документів належать збережені випадково, можливо, лише у декількох примірниках, офіційні матеріяли міжнародної комісії 1943 року про масові вбивства у Вінниці” (стор. 4).