Як уже відомо, під цим заголовком вийшла з друку книжка англійською мовою. Книжку зредагував проф. Ігор Каменецький, а видало Українське Історичне Товариство у співпраці з Фундацією І. Багряного та Українським Дослідним і Документаційним Центром Українського Інституту Америки.
Ця наукова праця складається з передмови проф. Л. Винаря і чотирьох відділів. У першому відділі редактор Каменецький подає історичну суть і аналізує Вінннцьке явище, особливо методи, які вживалися у масовнх убивствах Сталінської „Великої чистки" 1936-1938 років.
Другий відділ подає свідчення очевидців, інтерв'ю з очевидцями та передрук зі свідчень перед "Переслуханням в Конгресі ЗСЛ 1959", де переводжено переслухування на тему "Злочини Хрущова".
За браком місця подаємо свідчення тільки одного із свідків. Інші свідчення подібні і не суперечать першому. Журналіст і інж. Михайло Сележко, що його заарештували німці, сидів у німецькому концтаборі під час війни і його мобілізували німці в 1943 році на службу перекладача німецької комісії, яка досліджувала масові могили у Вінниці. В 1949 році він написав, що він бачив під час розкопок у Вінниці:
Комітет старанно працював. Свідків трагедії допитували, документи аналізували, нічого не пропускали. Свідки впізнавали своїх близьких по одежі, по особливих прикметах на тілах і т.д. Жінка священика Білецького, наприклад, впізнала одежу свого чоловіка, почистила її, знайшла латку, яку вона пришивала, пішла додому і повернулася назад зі шматком матерії, яку вона вживала на цю латку. Отже її чоловіка забили і поховали у Вінниці, а їй сказали, що він висланий без права пере писки з родиною. Подібних прикладів були сотні, інші ж тисячі не були впізнані.
Комісія також вивчала методи, якими оперувало НКВД. Арешт відбувався вночі, після обшуку в кватирі. а пізніше писався протокол. Комісія знайшла багато таких протоколів, деякі при мертвих, а деякі в окремій могилі, де були закопані тільки документи. Обвинувачення арештованих стереотипне: "вороги народу". Причини різні: Деякі не хотіли відмовитися від релігії, деякі були проти колективізації, деякі висловлювалися проти влади й інше. Відповіді родичам також всім ті самі: "Вороги народу, вислані на довгий час без права переписки". На апеляції до Сталіна, до Хрущова відповідь та сама.
Статистика трагедії: від травня 1943 до жовтня 1943 року знайдено 9,432 трупи в трьох місцях розкопок. Встановлено було, що і в інших містах, не тільки у Вінниці, відбувалися масові екзекуції, плянували перевірити, але хаос в наслідок відступу німців припинив ці дослідження.
У цьому ж відділі книжки передруковано звіт про "Переслухання у Конгресі ЗСЛ 1959" Переслухано було дев'ять свідків. Свідки свідчили про масові вбивства і терор і подали фотографїї жертв. Петро Павлович (Аполлон Трембов), колишній редактор місцевої Вінницької газети свідчив: "Вся діяльність НКВД і інші механізми терору були цілковито в руках Хрущова і, спеціально, чистки і масові вбивства були наказами партії, які він видавав".
Коли член комітету запитав лікаря-патолога, який розтинав трупи у Вінниці чи були докази того, що вбивства відбувалися також в часи, коли Хрущов був на Україні, лікар відповів, що "так".
У третьому відділі книжки є Оцінки і Порівняння. На питання хто були ці „Вороги народу" свідки в цьому відділі відповідають: Селяни, робочі, службовці, учителі, інженери, лікарі, священики й інші.
Четвертий відділ подає детальний звіт німецького уряду про досліди розкопок у Вінниці. В цьому звіті описуються місця поховання, розкопки, число жертв, ідентифікацію загинулих і їхній вік, причини смерти, докази про вистріли з близьких віддалей, методи екзе куцій, час коли те все відбулося. Подають також свідчення багатьох свідків, які жили недалеко від тих місць, де викопувано могили і ховали забитих. Свідки оповідали про побудову загорож, про сторожів з собаками, про сморід, особливо весною, дезинфекцію грунту за загорожою, рух вантажних машин вночі, про сліди крови на Літинському шосе, яке вело до участків окупованих НКВД. У цьому звіті також подані списки жертв, яких впізнавали. їхнє місце проживання, національність, дата арешту.
Коментарі до цієї книжки зайві. Це не художній твір, а глибока наукова розвідка, яка відкриває двері до ширшого вивчення цієї доби, шо її ще ніхто не досліджував.
Заувага, яку, здається, варто зробити така: В примітці на ст. 71 редактор подає довідку, шо Хрущов був у Москві на протязі двох років "Великої Чистки" і тільки в січні 1938 року був призначений Сталіним на першого секретаря Комуністичної партії України. З цієї примітки можна, ніби, зробити висновок, що він не цілком відповідальний за те, що творилося на Україні. Перевіримо статистику і дати. Числа є вперті і ніколи неправди на кажуть.
Згідно списків жертв упізнаних свідками у Вінниці, 30 відс. - 40 відс. були заарештовані і розстріляні в 1938 році або пізніше. Ця статистика не точна, бо тільки 7 відс. було упізнано, а крім того це тільки у Вінниці, скільки ще було Вінниць у інших республіках ми не знаємо, одначе навіть з цього видно, шо найінтенсивніше нищення було в другій половині 1937 року і в першій половині 1938 року.
Тепер глянемо на історичні факти, хто де був і що робив. Весною 1937 році на Україну прибули Хрущов, Молотов і Єжов "наводить порядок на Україні". Тоді ж (у серпні) після конференції з нами застрелив себе і жінку голова ред. Наркому Панас Любченко. Делегація з Москви не залишалася на Україні, але через кілька місяців, тобто, у січні 1938 року Косіор зник, а на його місце Сталін призначив діючим першим секретарем ЦККП6У Микиту Хрущова. З того часу Хрущов був увесь час на Україні і в червні 1938 року на XIV з’їзді його офіційно затвердили генеральним секретарем. Отже з, цього видно, що Хрущов брав активну участь у подіях на Україні в 1937 році, а в 1938 році був уже диктатором, накази якого виконувалися, в усіх ділянках життя включно з НКВД .
Отже цілком ясно, що Сталін, Хрущов і Єжов були тими особами, на яких лежить вся відповідальність за ті часи.
Ця наукова праця складається з передмови проф. Л. Винаря і чотирьох відділів. У першому відділі редактор Каменецький подає історичну суть і аналізує Вінннцьке явище, особливо методи, які вживалися у масовнх убивствах Сталінської „Великої чистки" 1936-1938 років.
Другий відділ подає свідчення очевидців, інтерв'ю з очевидцями та передрук зі свідчень перед "Переслуханням в Конгресі ЗСЛ 1959", де переводжено переслухування на тему "Злочини Хрущова".
За браком місця подаємо свідчення тільки одного із свідків. Інші свідчення подібні і не суперечать першому. Журналіст і інж. Михайло Сележко, що його заарештували німці, сидів у німецькому концтаборі під час війни і його мобілізували німці в 1943 році на службу перекладача німецької комісії, яка досліджувала масові могили у Вінниці. В 1949 році він написав, що він бачив під час розкопок у Вінниці:
"Величезні товпи людей тупцювалися між деревами в саду. Все було просякнене спекою літа і жахливим смородом трупів. То тут, то там робочі копали землю. Зпід неї витягали канатами людські мертві тіла, деякі ще цілі, деякі частинами... Місцеві люди передивлялися мертвих і їхню одежу. Шукали паперів і інших доказів Все збирали і записували, документи перечитували і також записували. Час від часу чути було істеричні крики відчаю жінки або стогін чоловіка. Жінка пізнавала одежу свого любого, чоловіка члена родини...".Сележко пише, що всі ті люди думали, що їхні родичі десь вислані без права переписки з родиною. Так їх інформувала влада. "Тепер вони довідалися, що уряд їх дурив, їхні близькі лежать на українській землі, у Вінниці, замордовані НКВД". Розкопи переводили арештанти з місцевих в'язниць під охороною німецької поліції. Робочим часто давали алькоголь, щоб вони могли витримати сморід. Відкопували чоловіків, а також жінок і дітей, в одежі і роздягнених. Чоловіки зі зв'язаними за спиною руками. Деякі голови побиті, на шиї виднілися ознаки ран від куль. Лікарі тут же робили розтин трупів "Жах Вінниці я ніколи не забуду і я сумніваюся чи навіть Данте зміг би описати агонію, яка там відбувалася", — оповідає журналіст.
Комітет старанно працював. Свідків трагедії допитували, документи аналізували, нічого не пропускали. Свідки впізнавали своїх близьких по одежі, по особливих прикметах на тілах і т.д. Жінка священика Білецького, наприклад, впізнала одежу свого чоловіка, почистила її, знайшла латку, яку вона пришивала, пішла додому і повернулася назад зі шматком матерії, яку вона вживала на цю латку. Отже її чоловіка забили і поховали у Вінниці, а їй сказали, що він висланий без права пере писки з родиною. Подібних прикладів були сотні, інші ж тисячі не були впізнані.
Комісія також вивчала методи, якими оперувало НКВД. Арешт відбувався вночі, після обшуку в кватирі. а пізніше писався протокол. Комісія знайшла багато таких протоколів, деякі при мертвих, а деякі в окремій могилі, де були закопані тільки документи. Обвинувачення арештованих стереотипне: "вороги народу". Причини різні: Деякі не хотіли відмовитися від релігії, деякі були проти колективізації, деякі висловлювалися проти влади й інше. Відповіді родичам також всім ті самі: "Вороги народу, вислані на довгий час без права переписки". На апеляції до Сталіна, до Хрущова відповідь та сама.
Статистика трагедії: від травня 1943 до жовтня 1943 року знайдено 9,432 трупи в трьох місцях розкопок. Встановлено було, що і в інших містах, не тільки у Вінниці, відбувалися масові екзекуції, плянували перевірити, але хаос в наслідок відступу німців припинив ці дослідження.
У цьому ж відділі книжки передруковано звіт про "Переслухання у Конгресі ЗСЛ 1959" Переслухано було дев'ять свідків. Свідки свідчили про масові вбивства і терор і подали фотографїї жертв. Петро Павлович (Аполлон Трембов), колишній редактор місцевої Вінницької газети свідчив: "Вся діяльність НКВД і інші механізми терору були цілковито в руках Хрущова і, спеціально, чистки і масові вбивства були наказами партії, які він видавав".
Коли член комітету запитав лікаря-патолога, який розтинав трупи у Вінниці чи були докази того, що вбивства відбувалися також в часи, коли Хрущов був на Україні, лікар відповів, що "так".
У третьому відділі книжки є Оцінки і Порівняння. На питання хто були ці „Вороги народу" свідки в цьому відділі відповідають: Селяни, робочі, службовці, учителі, інженери, лікарі, священики й інші.
Четвертий відділ подає детальний звіт німецького уряду про досліди розкопок у Вінниці. В цьому звіті описуються місця поховання, розкопки, число жертв, ідентифікацію загинулих і їхній вік, причини смерти, докази про вистріли з близьких віддалей, методи екзе куцій, час коли те все відбулося. Подають також свідчення багатьох свідків, які жили недалеко від тих місць, де викопувано могили і ховали забитих. Свідки оповідали про побудову загорож, про сторожів з собаками, про сморід, особливо весною, дезинфекцію грунту за загорожою, рух вантажних машин вночі, про сліди крови на Літинському шосе, яке вело до участків окупованих НКВД. У цьому звіті також подані списки жертв, яких впізнавали. їхнє місце проживання, національність, дата арешту.
Коментарі до цієї книжки зайві. Це не художній твір, а глибока наукова розвідка, яка відкриває двері до ширшого вивчення цієї доби, шо її ще ніхто не досліджував.
Заувага, яку, здається, варто зробити така: В примітці на ст. 71 редактор подає довідку, шо Хрущов був у Москві на протязі двох років "Великої Чистки" і тільки в січні 1938 року був призначений Сталіним на першого секретаря Комуністичної партії України. З цієї примітки можна, ніби, зробити висновок, що він не цілком відповідальний за те, що творилося на Україні. Перевіримо статистику і дати. Числа є вперті і ніколи неправди на кажуть.
Згідно списків жертв упізнаних свідками у Вінниці, 30 відс. - 40 відс. були заарештовані і розстріляні в 1938 році або пізніше. Ця статистика не точна, бо тільки 7 відс. було упізнано, а крім того це тільки у Вінниці, скільки ще було Вінниць у інших республіках ми не знаємо, одначе навіть з цього видно, шо найінтенсивніше нищення було в другій половині 1937 року і в першій половині 1938 року.
Тепер глянемо на історичні факти, хто де був і що робив. Весною 1937 році на Україну прибули Хрущов, Молотов і Єжов "наводить порядок на Україні". Тоді ж (у серпні) після конференції з нами застрелив себе і жінку голова ред. Наркому Панас Любченко. Делегація з Москви не залишалася на Україні, але через кілька місяців, тобто, у січні 1938 року Косіор зник, а на його місце Сталін призначив діючим першим секретарем ЦККП6У Микиту Хрущова. З того часу Хрущов був увесь час на Україні і в червні 1938 року на XIV з’їзді його офіційно затвердили генеральним секретарем. Отже з, цього видно, що Хрущов брав активну участь у подіях на Україні в 1937 році, а в 1938 році був уже диктатором, накази якого виконувалися, в усіх ділянках життя включно з НКВД .
Отже цілком ясно, що Сталін, Хрущов і Єжов були тими особами, на яких лежить вся відповідальність за ті часи.
Олена Несіна, газета "Свобода" № 64, 1990 р.
